Черкаський обласний інститут післядипломної освіти
педагогічних працівників
Актуальність і ефективність вирощування сої
Виконавець:
Никоненко
Михайло
Петрович учень
11 класу
Катеринопільської
ЗОШ
І
– ІІІ ст. №2
Керівник:
Кураш Наталія
Володимирівна,
Учитель
біології
Катеринопільська ЗОШ І-ІІІступенів №2
Катеринопільської районної ради
Черкаської області
Черкаси - 2014
Зміст
Вступ.
Розділ І
1.1 Історія
сої………………………………………..
1.2.Біологічна
характеристика сої ………
Розділ
ІІ…………………………………………..
2.1Вирощування
сої в Україні……………………
2.2.Всебічна
користь …………….
2.3 Ставка на
сорти
2.4 Технологія
має значення
2.5 Удобрення
Висновки…………………………………………….
Список
використаних джерел……………………..
Додатки……………………………………………….
ВСТУП
До 2050 року потрібно буде прогодувати ще на
два мільярди людей більше. Населення може зрости приблизно на 35%. Де взяти
достатньо продовольства для дев’яти мільярдів людей? Щоб його прогодувати
потрібно подвоїти врожаї. Чому подвоїти? Виробництву доведеться набагато
перегнати зростання населення: країни, що розвиваються, стануть багатшими і
споживатимуть більше м’яса. Збільшення щоденної потреби в білках на душу
населення будуть складати:
-
розвинені країни – 15,3%
-
країни, що розвиваються – 103,6%
-
найменш розвинені країни – 69,2%.
Вчені запропонували п’ять кроків,
які можуть вирішити продовольчу дилему світу.
1.
Заморозити освоєння нових земель.
2.
Вирощувати більше на вже наявних площах.
3.
Ефективніше використовувати ресурси.
4.
Змінити харчування.
5.
Мінімізувати відходи.
-
З 1960-х «зелена революція» збільшила
врожайність в Азії та Латинській Америці завдяки кращому добору сортів,
широкому застосуванню добрив, зрошення і техніки – але за ціною великих втрат
для довкілля. Зараз варто підвищувати врожайність на менш продуктивних угіддях,
особливо в Африці, Латинській Америці та родючих грунтах Східної Європи, де є «ножиці»
між нинішнім рівнем виробництва і потенційним – у разі вдосконалення методів
ведення господарства. Застосовуючи високотехнологічні системи землеробства,
змінивши підходи органічного землеробства у цих регіонах можна підвищити
врожайність у кілька разів. Крім того, сільське господарство пішло семимильними
кроками і знайшло способи ефективного застосування :
-
спеціально
дібраного складу добрив;
-
сівозмін;
-
нових
та районованих сортів;
-
застосування
комп’ютеризованих тракторів;
-
мульчування та компост - допомагають покращити якість грунту, збільшують
врожайність рослин, зберігають воду і накопичують поживні речовини. Отже, при зростанні населення потрібно
ефективно використовувати усі можливі досягнення і новаторства в сільському господарстві для вирішення продовольчої
проблеми.
Розділ І
1.1 Історія сої
У задоволенні білкової потреби – важливої
складової забезпечення населення країни високоякісними, екологічно безпечними
продуктами харчування визначальна роль належить однорічним зернобобовим
культурам. Головна білкова культура світового землеробства – соя . Адже вона
використовується як універсальна продовольча, кормова та олійна культура.
Батьківщиною
сої є Північний Китай. Саме там її
почали вирощувати в 11 ст. до н.е. Соя є однією із найдревніших культурних
рослин. Історія вирощування цієї культури нараховує близько п’яти тисяч років.
Іншою країною, де соя була введена в культуру і отримала статус важливої
харчової рослини, стала Корея. На Японські острови перші зразки сої потрапили
приблизно в 500р.до н.е. – 400р.до н.е. В Європу соя потрапила через Францію в
1740р. але вирощувати її почали лише з 1885року. В 1790р. соя вперше була
привезена до Англії. Перші дослідження сої в США були проведені в 1804 році. В
1907р. площа під посівами сої в США складала близько 20 тис. га. На початку
30-х років ХХ століття площі під посівами сої в цій країні зросли до 1 млн. га.
. З кінця 30-х років, і особливо під
час другої світової війни, соя
користувалась величезним успіхом
в США і забезпечила жирами не лише
американці в, але і
союзників. До кінця 40-х років США уже лідирували в світі по виробництву сої.
Пріоритет
в дослідженні дикої і культурної сої належить російським вченим і мандрівникам.
Перші згадки про сою належать до експедиції В.В.Пояркова на Далекий Схід в
1643- 1646рр. який зустрів посіви сої в середній течії річки Амур у місцевого
манджуро – тунгуського населення. Скоро нотатки Пояркова були надруковані в
Голландії і стали відомі в Європі. Але
довгий час промислове виробництво
сої не розвивалось в Європі, так як сировина, завезена з Китаю, була
дешевшою. В СРСР масове
вирощування сої почалось 1926 року. Її сіяли на Україні, Молдавії,
Далекому Сході, Північному Кавказі . В даний час сою вирощують майже на всіх
континентах. Культурная соя широко вирощується в Азії , Південній Європі, Північній та Південній Америці, Центральній та Південній
Африці, Австралії, на островах Тихого та Індійского океанів на широтах від екватора до 56—60°. Основну масу сої на світовий ринок поставляє США. Азійські країни
майже всю вирощену сою споживають самі .
Соя серед сільськогосподарських культур
за площею посіву займає 4 місце в світі, поступаючись лише пшениці, кукурудзі
та рису. Вона належить до найважливіших культур світового землеробства. Головними районами вирощування сої в світі є країни з великою кількістю опадів в літний період. Стрімко збільшують виробництво сої країни Латинскої Америки (Бразилія, Аргентина, Парагвай, Болівія) та Індія. Таке поширення вона
здобула завдяки високим якостям її насіння, насамперед, вмісту білка та олії. Соя є важливою культурою для виробництва комбікормів
завдяки значному вмісту білка.. У рослині сої,
завдяки поєднанню двох процесів: фотосинтезу і біологічної фіксації азоту,
інтенсивно синтезуються майже всі найцінніші органічні речовини, що є в
рослинному світі. В насінні сої міститься 38-42% білка, 18-32% - жиру, 25-30% - вуглеводів, вітаміни, мінеральні
речовини. Саме за вмістом білка їй немає рівних - 38 – 42%.
Таблиця 1.
Виробництво
сої по роках тис.
тон.
|
|||
Країна
|
|||
57 128
|
59 174
|
82 820
|
|
18 279
|
25 683
|
50 195
|
|
6 500
|
12 133
|
38 300
|
|
10 512
|
13 511
|
16 900
|
|
1 024
|
5 096
|
6 000
|
|
1 172
|
2 212
|
3 513
|
|
1 012
|
2 293
|
2 999
|
|
83
|
889
|
1 670
|
|
870
|
1 680
|
797
|
|
Україна
|
290
|
840
|
|
Отже, посіви сої - їх площа, врожайність та значення цієї культури з року в рік
зростають.
1.2. Біологічна характеристика сої
Домен:
|
Еукаріоти
|
Царство:
|
Рослини
|
Відділ:
|
Покритонасіні
|
Клас:
|
Дводольні
|
Порядок:
|
Бобовоцвіті
|
Родина:
|
Бобові
|
Рід:
|
|
Вид:
|
Соя
культурна
|
Межнародна наукова назва
|
Коренева система сої - стрижнева. Головний корінь порівняно
короткий, від нього у верхній частині відходить велика кількість довгих бічних
корінців, які становлять близько 60% маси кореневої системи. Корені можуть
проникати на глибину до 2 м .
Основна маса коріння знаходиться в орному шарі ґрунту.
Сходи мають дві
сім'ядолі, які під час проростання насіння виходять на поверхню ґрунту, що
обмежує глибину загортання насіння.
Стебло прямостояче, сильно розгалужене, опушене. Залежно від того,
під яким кутом відхиляються гілки від головного стебла, кущ буває стиснутий, напіврозлогий, розлогий.
Листки складні
трійчасті, опушені.
Квітки дрібні,
майже без запаху, віночок білого або фіолетового кольору, на коротких
квітконіжках, розміщуються в пазухах листків. Соя - самозапильна рослина,
квітки розкриваються після запліднення.
Боби прямі,
зігнуті або проміжні, різної величини (3-6 см ). Забарвлення світле, коричневе, буре, містять 2-3 насінини.
Висота прикріплення нижніх бобів над поверхнею ґрунту- від 2-3 до 20-25 см . Вся рослина сої
(стебло, листя, плоди) опушена. Забарвлення опушення рудувато-біле. Glycine
hispida - з грецької мови: глікос - солодкий, а гіспіда - опушена.
Насіння жовте, коричневе, чорне і зелене. За формою кулясте, овальне,
видовжене. Маса 1000 насінин від 50 до 425 г . Сім'ядолі жовті або зелені. Вони
становлять близько 90% маси насінини.
Вимоги
до температури
Соя - теплолюбна культура, її
вирощують на великій території - від екватора і майже до 54° північної широти.
Мінімальна температура проростання насіння 7-8°С, достатня - 12-14°С, оптимальна
- 15-20°С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Сою висівають при
переході температури повітря вище 15°С. До тепла соя вимоглива впродовж усієї вегетації, особливо під час цвітіння
і достигання. Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18-25°С.
За температури 10-13°С достигання затримується. Тривалість вегетаційного
періоду - 120-150 днів.
Для нормального розвитку сої
необхідна сума активних температур (вище 15°С) на рівні 1800 градусів.
За узагальненими даними
багатьох авторів- Бабича А.О.,Коротича
Ю. М. Петриченко В.Ф.)
- для формування репродуктивних органів середньодобова
температура 18-19°С є сприятливою, а 21-23°С - оптимальною.
- для цвітіння - мінімальна становить 16-18°С, сприятлива
19-21°С, оптимальна-22-25°С.
-
для формування бобів і насіння 13-14°С - мінімальна, 17-18°С -
сприятлива і 20-23°С - оптимальна.
-
для достигання - 8-9°С -мінімальна,
13-16°С - сприятлива і 18-20°С - оптимальна.
Вимоги до вологи.
Соя належить до середньостійких до
посухи рослин. Менше
вологи соя використовує у період від сходів до початку цвітіння. При
проростанні насіння сої поглинає 130—160% і більше вологи від своєї маси. Після
сходів у сої інтенсивнорозвивається коренева система і дуже повільно надземна
маса,тому випаровування води в цей час незначне. Найбільше вологи рослинам
потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води призведе до опадання
бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю. Транспіраційний
коефіцієнт сої високий - 520-600.
Вимоги до світла.
Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості
освітлення.
Вирощування її у північних районах
зумовлює збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності.
На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що спричинює
скорочення вегетаційного періоду.
На зріджених посівах боби формуються
на незначній висоті від землі, що призводить до втрат при збиранні. У дещо
загущених посівах рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі вище,
втрати при збиранні зменшуються до мінімуму.
Значною мірою освітленість
зменшується на забур'янених посівах, що призводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно впливають бур’яни на рослини
сої в перші 40—50 днів їх росту, коли у вузлах стебла закладаються генеративні
органи.
Вимоги до ґрунту.
Найкращими ґрунтами для сої є
чорноземи, темно-сірі та каштанові. Найбільш придатні для сої ґрунти з
нейтральною реакцією (рН 6,5-7,0), родючі з високим вмістом органічних речовин.
Непридатні для неї солонуваті важкі і дуже легкі, кислі і заболочені ґрунти.
Розділ ІІ
2.1.Вирощування
сої в Україні
Починаючи з 2006 року за обсягами
виробництва сої наша країна вийшла на перше місце в Європі і тепер входить до
десяти найбільших країн- виробників цієї культури в світі. Україна за валовим виробництвом сої
посідає восьме місце у світі з-поміж 75 країн, що вирощують цю культуру на 96
млн га. Середня врожайність - 24 центнери з гектара. В Україні спостерігається значне
підвищення інтересу до сої. У зв’язку з розвитком ринкових відносин і
потеплінням клімату, 25 областей розширили соєве поле. Україна посіла перше
місце в Європі за виробництвом сої, має значні перспективи розширення її
посівів. За 2001-2012 рр. в Україні посіви сої стабільно зростали: з 73 тис. га
до 1,4 млн. га, у тому числі на Поліссі – з 580 га до 163 тис. га, в
Лісостепу – з 33,5 тис. га до 906 тис. га, Степу – з 39 тис. га до 342 тис.
гектарів. За прогнозами, до 2017 р. посіви сої збільшаться до 2 млн. гектарів.
Соя адаптована до нових для неї ґрунтово-кліматичних умов,
виведені високоврожайні українські сорти, розроблена і освоюється адаптивна
сортова технологія її вирощування.
В Україні сформовано соєвий пояс, де тепер розміщено основні посіви сої: в
зоні Лісостепу – 64,2%, найбільше – в Полтавській, Київській, Вінницькій,
Черкаській, Харківській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій та Тернопільській
областях. В зоні Степу розміщено 24,2% її посівів, а саме - в Кіровоградській,
Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій областях
та АР Крим. На Поліссі та в Західному регіоні розміщено 11,6% посівів, зокрема
в Житомирській, Чернігівській, Рівненській, Волинській, Львівській,
Івано-Франківській областях.
Соя може сформувати високий і стабільний урожай там, де добре
росте кукурудза на зерно. Ці культури мають близькі вимоги до умов вирощування
– родючості ґрунту, гідротермічного режиму. Там, де вже вирощують по 80-120
ц/га зерна кукурудзи, можна одержувати урожай сої 28-30 ц/га і більше. Фактична
ж урожайність сої в 2012 р. склала 17 ц/га. Потенціал урожайності сортів сої
вітчизняної селекції становить 38-50 ц/га, а використовується лише на 35-45%.
Для повнішого використання продуктивного потенціалу сої важливе значення має
розміщення її за ґрунтово-кліматичними зонами та в сівозміні, добір сортів,
освоєння новітньої технології вирощування.
Розміщують посіви на родючих землях, з
близькою до нейтральної кислотністю ґрунтового розчину, в умовах із достатніми
для неї вологозабезпеченістю, тепловим режимом і тривалістю вегетаційного
періоду. Не культивують
у прохолодних регіонах, із кислими ґрунтами, сильно еродованими, в посушливих і
гостро посушливих регіонах із солонцями.
Краще сою розміщувати в короткоротаційних сівозмінах «соя –
кукурудза», «соя – озима пшениця». У багатопільних сівозмінах вона - один із
найкращих попередників для зернових і зернофуражних культур. Не можна
розміщувати сою після бобових культур, висівати на сусідніх з ними полях через
наявність спільних шкідників.
У свою чергу, соя є хорошим попередником
для кукурудзи на зерно, пшениці озимої, ячменю озимого, ячменю ярого, бо
залишає після себе у ґрунті азоту - 65-90 кг/га, фосфору – 25-38, калію – 28-40
кг/га, значно покращує структуру і родючість ґрунту. Соя відкриває великі
перспективи у нарощуванні виробництва зерна. Тому її сповна використовують такі
країни як США, Бразилія, Аргентина, Канада та інші.
Отже, спеціалізація на вирощуванні сої досить великого землеробського
регіону зі сприятливими для неї умовами, як і концентрація тут її посівів,
разом із освоєнням сортової технології сприятимуть підвищенню ефективності
виробництва цієї культури. А концентрація посівів на великих площах забезпечить високу економічну
ефективність її виробництва.
2.2Всебічна користь
Постійно
існуюча проблема взаємодії в системі грунт – рослина - людина спонукає до
пошуку нових шляхів підвищення ефективності рослинництва, мінімізації витрат,
збереження і підвищення родючості орних земель.
Крім
того, соя відіграє важливу роль у підвищенні культури землеробства – є добрим
технологічним попередником для багатьох рослин, як енергозберігаюча культура
сприяє поповненню ресурсів грунтового азоту. Будучи активним фіксатором
біологічного азоту атмосфери, соя збагачує грунт екологічно чистим азотом,
залишаючи з поживними рештками до 50
-90 кг/га. Коренева система, що глибоко проникає в грунт, збагачує орний шар
елементами живлення, підвищує біологічну активність грунтів, поліпшує
водно-фізичні властивості та збільшує врожайність наступних сівозмін.
Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування
сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі.
Чергування в часі означає, що
відбувається щорічна або періодична зміна культур і чистого
пару
на конкретно взятому полі. При чергуванні на території щороку (почергово)
вирощуються культури на різних частинах поля, на яких вони чергуються в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш
високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці)
виснажується ґрунт,
зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них
поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом
якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається
ротацією сівозміни.
Сівозміна дає можливість розробляти технологію
вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а
також післядії кожного заходу, що застосовується під найближчі попередники.
У сівозмінах використовують те, що польові культури за своїми
біологічними властивостями можуть активно відновлювати родючість ґрунту.
Рослини, в залежності від виду, можуть впливати на такі фактори, як
забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні
властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у ґрунт
при його сільськогосподарському використанні.
Сівозміна дозволяє розробляти агрономічну
стратегію підвищення продуктивності ґрунту і врожайності сільськогосподарських
культур, визначати та взаємопов'язувати в єдиний комплекс усі ланки системи
землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать
системи удобрення, механічного обробітку ґрунту та інших агротехнічних і
меліоративних заходів.
Щоб
розробити схему сівозміни, потрібно знати кількість полів і визначити середній
розмір поля. Для цього посівні площі культур, що належать до однієї й тієї
самої групи, додають і одержують загальну польову площу культур кожної групи,
Потім обчислюють відсоток, який займає певна група культур у загальній прощі
сівозміни. Визначають тип і вид сівозміни (наприклад, тип сівозміни - польовий;
вид – зернопросапний).
Кожна сівозміна
має установлений порядок чергування сільськогосподарських культур. При розробці
схем чергування необхідно враховувати біологічні особливості, технологію
вирощування та вимоги до попередників окремих культур.
Правильне
розміщення сої дає можливість збільшити її урожайність не тільки завдяки
запобіганню хворобам і пошкодженню фітофагами, зниженню забур’яненостї поля,
але й поліпшенню водно-фізичного режиму грунту, раціональнішому використанню
поживних речовин.
Встановлено, що кращими попередниками для сої є: озима пшениця,озимий ячмінь,
ярі колосові, кукурудза на силос, зерно і зелений корм. Не можна її висівати
після бобових культур, томатів, соняшнику, цукрових буряків та ближче ніж за 500 м від насаджень білої і
жовтої акації у зв’язку з наявністю спільних шкідників і хвороб.
Крім
того, за даними Інституту кормів УААН, сою можна висівати у сівозмінах з
короткою ротацією. Досить продуктивною є ланка сівозміни
«кукурудза - соя»
у співвідношенні 1: 2 та 1: 3, продуктивність яких становить 58-65 ц/га
кормових одиниць, кожна з яких містить 100- 150 г сирого протеїну.
Урожайність зерна кукурудзи після сої підвищується на 3 – 5 ц/га.
Поряд з цим також можливі такі ланки сівозміни
як «соя – ячмінь», «соя – озима пшениця» або «соя – яра пшениця».При цьму
урожайність ячменю підвищується на 4-6 ц/га, пшениці – на 2,5-4 ц/га.
Отже, використання сівозмін є досить актуальним, особливо в даний
час, для крупних приватних товаровиробників та фермерських господарств.
2.3.Ставка на сорти
В Україні створено 10 сортів
сої, шість із них зараз уже занесено до державного Реєстру сортів рослин
України, ще чотири впевнено наближаються до фінішу реєстраційного процесу. Як і
раніше, свої лідерські позиції як серед сортів компанії, так і в Україні тримає
сорт Аннушка. Якщо у 2008 році цим ультрараннім скоростиглим сортом у країні
було засіяно 45,2 тис. га, або 19% загальної площі під соєю, то минулого року
полів під Аннушкою вже налічували 250 тис. га, що дорівнює 30% соєвих посівів. Сорт сої – «Аннушка» внесений до Державного реєстру в
2007 році. Скоростиглий сорт. Соя «Аннушка», сорт
створений НСНФ «Соєвий вік». Успішно пройшов державну науково-технічну
експертизу, внесений в Реєстр сортів рослин України. Сорт напівдетермінантного
типу , кущ стиснений. Висота рослин 80-110 см , висота закладання бобів нижнього ярусу
12-15 см ,
забарвлення стебла й бобів темно-сіре, гіпокотиль з антоціаном . Колір квіток
фіолетовий. Насіння середнє (маса 1000 насінин 110-155 г ), овально-округле,
жовте, рубчик жовтий з білим вічком, придатне до харчової переробки. Сорт має
підвищену кількість бобів на рослині та насінин у бобі (більше 20% 4-насінних)
у порівнянні з іншими сортами. В сорту високий генетичний потенціал
продуктивності (більше 34 ц/га без зрошення). Різновидність luteola.
Ультраскоростиглий (вегетаційний період 75-85 днів). Повна стиглість настає в
першій декаді серпня. Рослини сорту стійкі до полягання, мають високу стійкість
до хвороб. Сорт придатний для вирощування на високих агрофонах та зрошенні.
Вміст в насінні білка – 40-42%, жиру 18-21%.
Сорт сої «Медея». Оригінатор – Кіровоградський інститут АПВ
УААН. Сорт високоврожайний з підвищеною якістю насіння, зернового напрямку.
Детермінантного типу, кущ компактний, опушення стебла і бобів біле. Висота
рослин 80-120 см ,
висота закладання бобів нижнього ярусу 10-14 см . Гіпокотиль з антоціаном, колір квіток
фіолетовий. Насіння крупне (маса 1000 насінин 170- 218 г ), овальне, колір
світло-жовтий із світло-коричневим рубчиком, придатне для харчових цілей.
Апробаційна група – abтenaria. Сорт відноситься до ранньостиглих
(вегетаційний період 90-100 днів). Повна стиглість настає в третій декаді
серпня, може бути попередником для озимих культур. Рослини сорту мають високу
польову стійкість до хвороб та полягання. В насінні міститься 38-40% протеїну і
23-24% жиру.
Сорт сої «Кубань» група стиглості - 0 -
середньоранній - 100-110 днів
висота рослин – 75 – 85 см квітка фіолетова насіння жовте, рубчик жовтий
детермінантний тип розвитку рослин кількість вузлів на стеблі - 10-12 шт. висота прикріплення нижнього бобу - 8-10
см рослина за формою куща компактна.
Врожайність зерна - 3,0-3,5 т/га; маса 1000
насінин - 180-220 г ;вміст
білку(на абсолютно суху речовину) - 41-42%; вміст олії - 20-21%
висота рослин – 75 – 85 см квітка фіолетова насіння жовте, рубчик жовтий
детермінантний тип розвитку рослин кількість вузлів на стеблі - 10-12 шт. висота прикріплення нижнього бобу - 8-
Сорт сої «Черемош» група стиглості -
середньоранній - 100-110 днів
висота рослин - 95-110 см квітка фіолетова насіння жовте, рубчик
жовтий
детермінантний тип розвитку рослин кількість вузлів на стеблі - 12-14 шт.
висота прикріплення нижнього бобу - 10-12 см рослина за формою куща проміжна. Врожайність зерна 3,2-3,8 т/га; маса 1000 насінин - 190-220 г ; вміст білку(на
абсолютно суху речовину) - 44-47%; вміст
олії - 21-22%
висота рослин - 95-
детермінантний тип розвитку рослин кількість вузлів на стеблі - 12-14 шт.
висота прикріплення нижнього бобу - 10-
Характерною ознакою данного сотру є підвищенний
вміст протеїну
Сорт сої «Терек» група стиглості - ранньостиглий - 100-110 днів висота рослин - 85-95 см квітка фіолетова насіння жовте, рубчик
жовтий детермінантний тип розвитку рослин кількість вузлів на
стеблі - 11-13 шт. висота прикріплення нижнього бобу - 9-11 см рослина за формою куща
напіврозлога.
Врожайність зерна 2,5-3,0 т/га; маса 1000 насінин - 180-190 г ; вміст білку(на
абсолютно суху речовину) - 40-42%; вміст олії - 20-22%
2.4.Технологія має значення
Сою можна висівати майже на всіх
ґрунтах, окрім надто кислих або занадто лужних. Застосовують і різні
технології: традиційну з оранкою та подальшим обробітком ґрунту, мінімальну з
поверхневим обробітком або нульову – зовсім без обробітку. Окремо можна
виділити технологію органічного вирощування, наближену до класичної, але для
контролю бур’янів, шкідників та хвороб використовують сертифіковані органічні
препарати замість хімічних.
У разі застосування ґрунтових гербіцидів за традиційної
технології перед сівбою необхідно взяти до уваги, що продукти на основі
ацетохлору можуть пригнічувати або навіть знищувати бульбочкові бактерії. Тому такі
препарати краще вносити після сівби та загортати.
Висівати
насіння можна лише тоді, коли на глибині 5–10 см ґрунт прогріється до
температури щонайменше 8 °С за умови стабільного потепління. Прохолодна та
волога погода після сівби може спричинити значне ураження рослин хворобами.
Середньостиглі сорти сіють у другій-третій декаді квітня, для ранньостиглих
підходять перша і друга декада травня, а ультраскоростиглі сорти можна висівати
починаючи з другої або третьої декади травня та на початку червня.
Для кожного
сорту потрібно дотримуватися способу сівби та ширини міжрядь. Ультраранні й
скоростиглі сорти краще сіяти з міжряддям від 15 до 45 см , середньостиглі – 15–75
см. Слід пам’ятати, що висота прикріплення нижніх бобів безпосередньо залежить
від норми висіву, а для ультраранніх скоростиглих – також від строку сівби. Ці
сорти не слід сіяти занадто рано, тому що вони реагують на тривалість дня,
формуються короткі міжвузля, нижній біб прикріплюється низько.
Таблиця 2 Катеринопільський
район
Рік
|
Площа посіву по району та великим
фермерським
господарствам, га.
|
ВАЛ,ц
|
Урожайність,ц/га
|
2012
|
6041
4760
|
10260
8357
|
17
17,6
|
2013
|
6673
5105
|
12546
9730
|
18,8
19,1
|
2014
|
10214
8256
|
17670
14283
|
17,3
17,3
|
2.5Удобрення
Підживлення
рослин – це внесення органічних і мінеральних добрив під сільськогосподарські
культури в період їхнього росту й розвитку (в період їхньої вегетації).
Внесення добрив поліпшує живлення рослин, підвищує їхню врожайність.
Підживлення дозволяє підвищити живлення рослин у певні періоди їхнього розвитку
й заповнити нестачу певного мікроелемента. Існує два способи проведення
підживлення:
-
кореневе – прийом внесення добрив, при
якому добрива вносять у грунт і живильні речовини засвоюються коренями;
-
позакореневе – прийом внесення добрив,
при якому рослини одержують живильні речовини через листя й стебла внаслідок
обприскування або опилювання їх добривами. Вони особливо ефективні при явній
нестачі якого-небудь елемента, але в жодному разі не можуть замінити внесення
добрив у грунт.
Загальні
агротехнічні правила підживлення
Сухі добрива розкидають і загортають
боронами, культиваторами та іншими знаряддями, іноді вручну; водні розчини
добрив вносять разом із водою при поливі. Ефективність підживлення рослин
залежить від властивостей добрив, їхньої розчинності у воді, ступеня
пересування у грунті, від погоди. Для підживлення використовують здебільшого
легкорозчинні у воді добрива: азотні – аміачну селітру й сечовину, водний
розчин амоніаку, натрієву селітру; усі калійні добрива; з фосфорних добрив –
суперфосфат. Використовують золу, гноївку, послід, добре перепрілий гній.
Практика показує, що найкраще чергувати підживлення розчиненими мінеральними й
рідкими органічними добривами.
При визначенні дози добрив, які вносять, слід
ураховувати рівень насиченості грунту живильними елементами, у першу чергу
фосфором і калієм.
Серед
зернобобових культур соя досить вимоглива до вмісту в грунті поживних речовин і
особливо азоту, хоча ефективність внесених добрив під сою,залежить від
агрохімічних показників грунту, вологозабезпеченості, сорту тощо. Тому при
застосуванні добрив необхідний диференційований підхід.
Незважаючи
на здатність сої задовольняти значну частину потреби в азоті
(60-70%) за
біологічної фіксації з атмосфери, вона позитивно реагує на внесення органічних
і мінеральних добрив.
Органічні
добрива слід вносити під попередник, поєднуючи з мінеральними. На низькородючих
грунтах соя добре реагує на сумісне внесення органічних і мінеральних добрив
безпосередньо під культуру. На високо родючих грунтах можливий невисокий
приріст врожаю від добрив, однак застосування їх потрібне з врахуванням
збереження родючості грунту. Одним з ефективних і доступних органічних добрив,
особливо в господарствах із низьким використанням гною, є зелене добриво
сидеральних культур. Завдяки сидерації підвищується зв’язність грунту,
поліпшується водно-повітряний режим, підсилюється життєдіяльність грунтових
організмів, зменшується забур’яненість поля, що позитивно впливає на розвиток
бульбочкових бактерій та кореневої системи сої.
На формування 1 ц насіння соя використовує
7,2-10,1 кг
азоту, 2,4-4,1 кг
фосфору,2,2-4,4 кг
калію, 2,3-2,8 кг
кальцію. Враховуючи потреби сої в елементах живлення на чорноземах під зяблеву
оранку необхідно вносити : – 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і
40-60 кг/га калійних добрив.
Висновки
Інтерес до вирощування сої в Україні дедалі
зростає, простежується явна тенденція до збільшення площ її посіву. Нашому
сільгоспвиробнику потрібні насамперед культури з підвищеною економічною і
агроекологічною стабільністю. Саме тому слід звернути серйозну увагу на
порівняно нову для нас зернобобову
культуру – сою, що має універсальну господарську придатність та широкий ареал
вирощування в Україні.
На сучасному етапі розвитку
сільськогосподарського виробництва однією з головних проблем аграрного сектора
економіки України залишається істотне збільшення й стабілізація виробництва
зерна бобових культур, зокрема сої, що є основним джерелом збалансованого за
амінокислотним складом екологічно чистого білка.
Україна входить до першої десятки
виробників сої, але обсяги виробництва її незначні й можуть збільшитись у
три-п’ять і більше разів. Для цього є всі передумови: вітчизняні сорти, науково-практичний досвід вирощування, техніка і перш за
все природний ґрунтово-кліматичний потенціал.
В Україні й на Черкащині соя – перспективна
економічно приваблива культура, унаслідок чого спостерігається тенденція до
зростання посівних площ, урожайності та валового збору. Посівні площі в Черкаській області збільшилися у 2014 році в порівнянні з 2005 р
Аналіз виробництва сої по Черкаській області в розрізі району показав, що посівна площа під
нею не перевищує 6 - 10 тис. гектарів, це не більше 3-5% в структурі ріллі,
а урожайність у більшості знаходиться на рівні середньої по Україні.
Приваблива
економіка галузі
Цього року соєю в Україні засіяно 1 млн
477 тис. га, або на 329 тис. га більше, ніж торік. Тенденція до збільшення соєвих
посівів простежуватиметься і роки надалі: за прогнозами вітчизняних експертів,
у 2017 році соєвики жнивуватимуть вже на 2 млн 17 тис. га. Окрім
технологічних переваг від її вирощування, соя продовжить тішити виробників
економічним зиском. Наразі за одну тонну сої в США правлять 642 долари, а в
Україні на початок серпня ціна становила 4300 грн/т. Доволі привабливим є
вирощування органічної сої, за тонну якої американці готові платити аж 925
доларів.
Виробництво сої являє собою важливу складову світової економіки: з її урожаєм у
продовольчі ресурси надійшло 100 млн. т соєвого білка, вироблено 43 млн. т
соєвої олії, 183 млн. т соєвого шроту. Її посівами засвоюється 20 млн. т
біологічного азоту. За рахунок неї у світову економіку надійшло більше $128 млрд.
на рік. Економічна сутність великого попиту на сою полягає
в тому, що вона за один вегетаційний період синтезує два урожаї білка і жиру (з
1 т сої одержують 700 кг
соєвого шроту, що містить 44-48% білка, і 190 кг соєвої олії). За рахунок реалізації соєвої олії
практично окупаються прямі витрати на вирощування сої, а соєвий шрот
залишається найдешевшим білковим кормовим інгредієнтом.
Основні переваги виробництва сої:
1. Значний вміст повноцінного білка, що
за складом амінокислот не поступається білкам тваринного походження.
2. Урожай в 1 тонну повністю відшкодовує
всі витрати на виробництво сої.
3. Виробництво високоякісної харчової
олії і борошна для приготування продуктів харчування та соєвого шроту для
додавання в корми.
4. Важлива технічна культура, олія якої
використовується в миловарній, лакофарбовій промисловості та для виробництва
соєвих кормів.
Справа в тому, що
соя - це найдешевше джерело високоякісного білка. Живому організму, щоб
синтезувати свої білки, потрібно до цеглинок, тобто до амінокислот, розібрати
чужі білки, що надійшли з їжею. Десяток амінокислот організм синтезує з чого
завгодно, а ще 10 йому потрібно взяти готовими. Це так звані незамінні
амінокислоти. Якщо хоча б однієї амінокислоти з цього набору не вистачає,
організм буде вимагати, щоб через шлунково-кишковий тракт пропускалося все
більше і більше білка, поки баланс не буде досягнутий. Найбільше організму не
вистачає лізину, якого якраз дуже мало в зернових культурах, що становлять
основу кормів тварин і їжі людини. У сої ж лізину міститься в 9 разів більше,
ніж у пшениці, і в 10 разів більше, ніж у кукурудзі. Таким чином , соя - це не тільки ідеальне джерело
білка, але й засіб скорочення неефективного витрачання зерна, основи здорового
харчування.
Соя - одна з головних білково-олійних культур із широким спектром
застосування: харчовий, кормовий, технічний і медичний. З урахуванням високої
харчової цінності та вмісту білків соя визначена організацією ЮНЕСКО як
стратегічна харчова культура.
Література:
1.Рослинництво з
основами землеробства. Київ «Урожай»1986,ст152-155.
2.Нові сорти
зернових і олійних культур. Київ «Урожай»1986,ст.121-129.
3.Зернобобові
культури в інтенсивному землеробстві. Київ «Урожай»1990,ст.51-79.
4.Рослинництво.В.Г.Влох.
Київ «Вища школа»2005,ст.143-147.
5.Выращивание
зернобобових культур на
промышленной основе. В.И.Пономарев. Москва «Колос» 1981.
6.Зернобобовые культуры в интенсивном
земледелии. Москва. Агропромиздат 1986.
7.Практикум по растениеводству.
П.П.Вавилов, В.В.Гриценко,ст.121-126.
8.Промышленное семеноводство. И. Г. Строна. Москва «Колос» 1980,ст.60-62.
9.Журнал «Насінництво»,
2007,№10.
2008,№2,№6,№11.
2010,№4,№9,№10.
2011,№7.
10.Журнал «National geographic”,
2014,№5,10,11.
Немає коментарів:
Дописати коментар